Жодного очевидного спадкоємця: у WP назвали, хто насправді може очолити Росію після Путіна

Кремлівський диктатор Володимир Путін здобуде чергову перемогу на виборах у неділю. "Єдина Росія", яка вже тривалий час підтримує сучасного "вічного лідера" країни, знову отримає більшість у Думі, нижній палаті парламенту.

Це стане черговою ланкою у чвертьстолітньому ланцюжку виборів, які Путін незмінно виграє. Навіть після чотирьох з половиною років повномасштабної війни в Україні та сотень тисяч жертв хватка Путіна за владу залишається такою ж міцною, як завжди. Але 73-річний колишній директор КДБ не житиме вічно, пише The Washington Post.

Путіну ставили запитання про те, хто міг би одного дня його замінити, у кожному виборчому циклі, але він навмисно тримає свою країну й увесь світ у невіданні. Створена ним структура влади, в якій лише він ухвалює важливі рішення, гарантує, що ніхто не накопичить достатньо влади, щоб кинути йому прямий виклик.

Але це також залишає країну без явного спадкоємця, пише видання. Натомість Росією керують клани, що представляють силові структури, армію та конкуруючі бізнес-еліти.

І хоча деякі, принаймні серед опозиційно налаштованих, з нетерпінням чекають на постпутінську епоху, наступник Путіна – якщо він піде у відставку або помре на посаді – із набагато більшою ймовірністю буде сформований за його образом і подобою, ніж за образом його опонентів, заявляють журналісти.

Є, як мінімум, сім провідних претендентів, що відповідають цьому профілю.

Михайло Мішустін

• Прем’єр-міністр, 60 років

Першим в офіційній лінії спадкоємності стоїть прем'єр-міністр Михайло Мішустін, який автоматично бере на себе президентські повноваження, згідно з конституцією Росії, якщо виникне така необхідність – саме так Путін став виконувачем обов’язків президента після відставки Бориса Єльцина 31 грудня 1999 року.

Коли Мішустіна призначили у 2020 році, його сприймали як суто прагматичний вибір – технократа, який очолював Федеральну податкову службу, з репутацією ефективного, але аполітичного управлінця, добре відомого в бізнес-елітах, але маловідомого простим росіянам.

Відсутність політичної ваги виділяла його на загальному тлі. Він не мав партійної приналежності, публічного профілю, не входив до кола силових еліт, наближених до Путіна, і ніколи не виявляв великого інтересу до найвищих посад. Це поєднання зробило його безпечним вибором.

Відтоді повноваження Мішустіна, особливо в економічній сфері, розширилися, і його призначили очолювати раду з питань військових закупівель. Однак для найважливішого табору – силової еліти, відомої як "силовики", що має величезний вплив у зовнішній політиці та безпеці, він досі залишається чужинцем, що може обмежити його шанси обійняти найвищу посаду.

Олексій Дюмін

• Екс-охоронець, нині секретар Державної ради, 54 роки

Колишній охоронець Путіна, який приєднався до охорони президента в 1999 році й провів роки у Федеральній службі охорони, Олексій Дюмін піднявся кар’єрними сходами до ключових посад у силовій та військовій сферах, що робить його одним із найбільш "досвідчених" кандидатів серед тих, кого розглядають.

Він обіймав посаду заступника начальника російської військової розвідки, ГРУ, та очолював російські Сили спеціальних операцій, де курував незаконну анексію Криму у 2014 році. Пізніше він деякий час обіймав посаду заступника міністра оборони. У 2016 році його призначили губернатором Тульської області, а в 2024 році – секретарем Державної ради.

Дюміна давно розглядають як серйозного претендента на наступництво через його близькість до Путіна та досвід як у військовій, так і в державній службі. Путін дедалі активніше просуває людей зі своєї охорони саме через особисту довіру, яку він здобув за роки.

Ходили чутки про Дюміна як про потенційного міністра оборони, але коли Путін провів перестановки в міністерстві у травні 2024 року, він віддав цю посаду економісту Андрію Бєлоусову, а натомість призначив Дюміна помічником у Кремлі, який курує оборонну промисловість, що аналітики описують як, по суті, тіньову міністерську роль.

Дмитро Патрушев

• Заступник голови уряду та син колишнього голови ФСБ, 48 років

Дмитро Патрушев уособлює те, що російські дослідники називають кланом "принців, що сходять", – синів надзвичайно впливових ветеранів путінської Росії, які пережили десятиліття бурхливих потрясінь і піднялися на вершину владної структури.

Його батько – Микола Патрушев, колишній директор ФСБ і секретар Ради безпеки, який знає Путіна з 1970-х років і є одним із найдовіреніших членів його найближчого оточення.

Молодший Патрушев провів більшу частину кар’єри в банківському секторі, після навчання в академії ФСБ за наполяганням батька. Близькість його батька до Путіна та походження з силових структур означали б перенесення впливу жорсткого силового істеблішменту на нове покоління, пишуть ЗМІ.

У 2024 році Микола Патрушев безуспішно лобіював призначення сина на посаду прем’єр-міністра замість Мішустіна. Натомість його призначили заступником голови уряду.

Борис Ковальчук

• Голова Рахункової палати, 48 років

Як і Патрушев, Борис Ковальчук представляє "знать" – він син Юрія Ковальчука, впливового олігарха, якого давно вважають одним із наймогутніших людей у Росії, незважаючи на те, що він ніколи не обіймав жодної державної посади. Його часто описують як особистого банкіра Путіна та його найближчого друга.

Влада родини Ковальчуків ґрунтується на їхній імперії медіакомпаній, банків та наукових інститутів, але вони не входять до класичного силового істеблішменту.

Ковальчук також лобіював просування сина у 2024 році, за наявними даними, сподіваючись, що Путін призначить Бориса Ковальчука на чолі "Роснефти" або "Газпрому" – провідних енергетичних корпорацій країни. Натомість Путін призначив Бориса Ковальчука головою Рахункової палати, що було широко сприйнято як розчарування для родини Ковальчуків, йдеться в матеріалі.

Денис Мантуров

• Перший заступник голови уряду, 57 років

Син високопоставленого радянського дипломата та протеже Сергія Чемезова – голови "Ростеху", конгломерату, що контролює військово-промисловий комплекс Росії, – Денис Мантуров понад десять років очолював Міністерство промисловості та торгівлі, перш ніж його повноваження стрімко розширилися.

У 2022 році йому доручили курирувати збройову промисловість, а через два роки його підвищили до першого заступника голови уряду з завданням забезпечувати узгодженість дій уряду з військовими зусиллями в Україні.

Його зв’язки з оборонною промисловістю надають йому неформальний статус серед силовиків навіть без власного розвідувального минулого. Але кураторство військового виробництва та економічної сторони війни також є потенційною вразливістю. Його вплив тісно пов’язаний зі станом військової економіки й, ймовірно, залежить від того, як закінчиться війна.

Сергій Собянін

• Мер Москви, 68 років

Сергій Собянін піднявся з губернаторського крісла в Сибіру до посади керівника адміністрації президента Путіна у 2005 році, потім керував президентською кампанією Медведєва у 2008 році, перш ніж був призначений мером Москви у 2010 році – посаду, яку він обіймає з того часу.

Йому приписують перетворення міста на благоустроєну, високотехнологічну столицю. Собянін більше пов’язаний із бізнес-елітами, ніж із силовими структурами, але його управлінські здібності вважаються популярними й за межами столиці.

Сергій Кирієнко

• Голова внутрішньополітичного блоку Кремля, 64 роки

Наймолодший прем’єр-міністр в історії Росії за часів Єльцина у 1998 році; термін перебування Сергія Кирієнка на посаді завершився через чотири місяці, коли вибухнула фінансова криза.

Його пам’ятають за одне доленосне рішення – він призначив Путіна головою ФСБ, внутрішньої служби безпеки та головного наступника КДБ.

Пізніше Кирієнко очолював "Росатом", державну атомну компанію, а зараз обіймає посаду голови внутрішньополітичного блоку Кремля, де він займався деякими з найскладніших політичних проблем Путіна.

Це включало організацію конституційного референдуму 2020 року, який дозволяє Путіну залишатися при владі до 2036 року, управління виборчими циклами та курирування анексії й адміністрування окупованих українських територій.

Одна обставина грає на користь Кирієнка – його роль у формуванні тих, хто приходить до влади всередині країни. Він розгорнув низку громадсько-освітніх ініціатив, покликаних виховати нове лояльне покоління чиновників, остання з яких – "Час героїв", програма, що готує ветеранів війни до кар’єри на державній службі в рамках того, що Кремль називає "формуванням нової еліти".

Результати поки що неоднозначні. Більшість випускників отримали консультативні або символічні посади, а не реальну владу. Але якщо проєкт дозріє, він може забезпечити Кирієнка кадрами лояльних протеже по всій бюрократичній системі.

Інші новини про вибори в РФ

Раніше УНІАН повідомляв, що результати виборів допоможуть Путіну виправдати продовження війни. Вибори можуть використовуватися, щоб нагадати людям про елементи мирного життя: "Проведення відносно спокійних парламентських виборів може допомогти Путіну запевнити росіян у тому, що довоєнні традиції дотримуються і що життя – до певного моменту – триває".

Крім того, ми також розповідали, що вибори в РФ можуть мати більше значення, ніж здається. Усі партії, які беруть участь у виборах, принаймні певною мірою публічно підтвердили свою лояльність Путіну та його політичним поглядам.